VІІ
Із білої бездонної криниці.
Немов із чарівливих тайників.
На тебе дивляться знайомі лиця -
Твій рід, що тане в далечі віків.

Любов... Вони живуть у цьому слові.
Любов - невидимий од них гонець.
Вони усі прийшли у світ з любові,
І ти сьогодні їх чуттів вінець.

Крізь тисячі сердець гонець тон лине,
Крізь тисячі сердець летить невпинно,
І в тім потокові ти - тільки мить.

Одна лиш мить... Лиш джерела краплина,
З якого нам судилося уклінно
Безсмертну воду молодості пить.

VІІІ
Безсмертну воду молодості пить
Ходім в осінній ліс, моя кохана.
Де листопад шепоче так багряно
І в кронах замість зелені - блакить.

Дивись: під нами золота стежина.
Та не від осені - від наших літ.
Я бачу тут і наш зелений слід,
Який під падолистом не загине.

Хай невблаганно бистрий часу біг.
Хай на зелений слід спадає сніг, -
З-під нього вирине, проб'ється звідти

І стане золотом оцих стежок,
Де ми ступаємо, і що не крок
Нам пахнуть і гіркі осінні квіти.

ІХ
Нам пахнуть і гіркі осінні квіти -
Барвиста пам'ять про гарячі дні.
Та не мине моє високе літо,
Допоки ти всміхаєшся мені.

Мене не зрадить поклик видноколу.
Мої зірки не згублять висоти,
З свого шляху не збочу я ніколи,
Допоки поруч мене будеш ти.

Тож будь! - тебе і долю заклинаю.
Тож будь! - нехай моя душа не знає
Невірності сліпої мілини.

Тож будь на всі літа мої судьбою,
Щоб і зима прийшла до нас з тобою
Таким солодким подихом весни.