Анатолій Агафонович Бортняк
поет, перекладач, мовознавець

Народився 27 квітня 1938 р. в с. Олександрівці Тростянецького району в учительській родині. Дитинство майбутнього письменника пройшло в с. Жабокричі Крижопільського району. В 1960 р. закінчив філологічний факультет Одеського університету. Спершу працював у Тульчинській районній газеті, потім - у Вінницькому радіокомітеті, переважно старшим редактором художнього мовлення.

До спілки пиьменників України прийнятий в 1965 р. 1974 - 1986 рр. - відповідальний секретар Вінницької письменницької організації. Він член правління Спілки письменників України (СПУ) та приймальної комісії СПУ. З 1993 р.- оглядач з питань літератури та мистецтва “Вінницької газети”. Зокрема, веде популярні рубрики “Од слова до слова...” (з історії, сучасного стану і розвитку української мови); “Надбужанські музи” (літературно-мистецька сторінка) і “Сміхопад” (сатирично-гумористичні добірки).

Лауреат обласних літературних премій ім. М. Трублаїні та ім. М. Коцюбинського (з 1992 р. ця премія - Всеукраїнська), а також Всеукраїнських - ім. В. Сосюри (за лірику, 1985 р.), ім. О. Копиленка (за твори для дітей 1987 р.), ім. С. Олійника (за сатиричні збірки, 1991 р.), “Срібний Еней” (за сатирично-гумористичні публікації в журналі “ВУС”, 1993р.), ім.С. Руданського (за сатиру й гумор, 1995 р.). У 1995 р. відзначений Міжнародною премією за цикл іронічних катренів “Біблійна алегорія” (США, Філадельфія). 1997 р. став дипломантом Міжнародного конкурсу “Створімо сучасну українську патріотичну пісню” (Всеукраїнська музична спілка разом з Українським культурним центром м.Детройта-Воррена, США).

Основні видання творів письменника: збірки поезій: “Мелодія” (К.,1965), “Немирівське шоссе (Одеса, 1967), “Довголіття” (Одеса, 1970), “Полустанок” (К.,1973), “Право” (Одеса, 1975), “Русло” (К.,1977), “Батькове вогнище” (Одеса, 1979), “Адреса” (К.,1987), “Синоніми до України” (Вінниця, 1993), “Журавель у небі” (Вінниця, 1996); збірник сатири і гумору: “Майте на увазі” (Одеса, 1981), “Бажаю усміху!” (К.,1981), “Невже таке буває?” (К., 1984), “Де правда, де вигадка?” (Одеса, 1986), “Вибране” (К.,1988), “Помилки Колумба” (К., 1991).

Твори А. Бортняка перекладені російською мовою “Открытый взгляд” (М.,1981), “Да или нет. Стихи для детей” (Одесса, 1990); друкувалися також в Білорусі, Молдові, Казахстані, Польщі, Болгарії, Угорщині, Канаді, США, Австралії та ін. країнах.

Балада про позиченого полководця

Спартанці здивувались: - Що за жарти?
Хіба у нас нема своїх калік? -
коли до геть знеможеної Спарти
прибув з Афін кульгавий чоловік.
Таж тільки вчули, що втрачають сили,
туди гінця послали загодя.
Адже у них по-братньому просили
позичити військового вождя!
За цим Тіртеєм та не піде жоден.
На ньому ж ані тіла, ні лиця.
Навряд чи хоч меча підняти годен.
Чи схожа на вождя людина ця?
Який це вождь? Яка до нього віра,
Коли кривий та ще й горбатий він?!
Коли в руках - хіба не смішно? - ліра?
Діждалися підмоги від Афін!
Та тут війна кривава, а не танці.
... Але Тіртей поглянув навкруги
й торкнувся струн, промовивши;
-Cпартанці!
На вас уже заждались вороги. -
І з уст його злетіла пісня владно.

Щось загриміло в ній і загуло -
незвично, небувале, неплакатно
(утім, тоді й плакатів не було).
Ослаблі вої враз відчули крила,
знайшли в собі незвідану снагу,
Мов не вони допіру говорили
образливо і злісно про кульгу.
Мов не було їм з тої ліри смішно.
Мов кожен нагадав, що він солдат.
І вороги не витримали. Спішно
юрмою відкотилися назад.
Як варварська орда, яка й не варта великої стратегії війни...
Згори в погорді позирала Спарта
Бійницями фортечної стіни.
Ішли вперед її сини, солдати.
Ну, а позаду ледве маячів
той, що меча не здужавши підняти, здійняв одразу тисячі мечів.

 


 

Створено за підтримки депутата Вінницької обласної Ради Миколи Ковальського

COPYRIGHT © RODOSLAV-2005

Hosted by uCoz