ГІМН БОГОВІ-ОТЦЮ

Переспів із Джона Донна
Чи гріх простиш, в якому зачали
Колись мене? Бо ж гріх отой і мій.
Як ті гріхи, що вже були
І зараз є в суєтності моїй.
Простив?.. Та чистим стану я коли
в покуті цій!
Чи гріх простиш, в якому почали
Грішити ті, яких і я, мов змій,
Теж спокусив? Вони ж бо не змогли,
Як я, жахнутись в ницості своїй...
Простив?.. Та чистим стану я коли
в покуті цій!
Зневіра й сумнів у мені жили -
І Вищий Суд розгорне цей сувій...
Як щастя, кару я прийму, коли
Мені засяє Син Безсмертний Твій!
Як скажеш "так" - простить мене
змогли в покуті цій.

МОНОЛОГ ТВОРЦЯ

Мій Престол - усе безмежжя Неба,
А Земля в нім - то лише підніжок.
Із яких дияволових книжок
Ви взяли, що рабства Богу треба?..
Чи не Я порушив Безгоміння,
Сім парсек у Вічності забравши,
Щоб людський ваш Семирозум завше
Мудрував над Тайною творіння?..
Чи не я подав взірець вам добрий -
Не сидіти, поскладавши руки,
А самохіть, з власної принуки
Світ міняти й рватися за обрій?..
Ви ж церков-фортець намурували
Й почали війну за них до скону,
І Мене - не в душу! - а в ікону,
В золоті кайдани закували.
Я ж вручив вам Мудрості скрижалі,
Розписав, втовкмачив, як вам жити -
Ні, знайшлись кульгаві ворожбити
І штовхають вас у прірву далі!
Не Боги вже, а божки в пошані,
І не Віра - а лукаві міфи...
Ви ще гуни, ще замшілі скіфи,
"Славних предків правнуки погані!.."

СВЯТІЙША ТРІЙЦЯ

Єдиний Бог над нами тепло сяє
І гріє душу Вірою й Добром.
І кожну мить для людности скресає
Його космічний та земний огром...
Єдиний Бог - Отець, і Син, і Дух -
Святійша Трійця у безмежжі вічнім,
Зійшли до нас з Владимирових рук
Ще на Русі, при Хрещенні величнім.
Нема й не буде інших в нас Богів,
І наші дні - у каятті й покуті...
Йдемо і падаєм серед своїх гріхів -
Не прощені, та Богом не забуті.
Нам сповідатись вже давно пора,
Тож оглянімось на святі Скрижалі -
Як ми живем? У щасті чи печалі?
Ми слуги Зла чи лицарі Добра?..
Не ті вожді до щастя нас ведуть -
Лихий диявол знов збива з дороги,
І ми стаємо під його корогви,
Забувши справжню, справді Божу путь.

НЕ УБИЙ!

Лунає з неба: "Не убий!"
Ще від прадавнього Синаю...
Цей заповіт такий святий,
Що я святішого не знаю.

Його святили всі віки,
Уста казали Богорівні,
Його писали від руки
Аж до Освенціма й Биківні.

Але вже й Косово було,
Але Чечня в смертях і крові -
Весь світ підступно повело
Кудись далеко від любові...

А Бог наказує: "Не вбий!"
Ще із прадавнього Синаю.
Цей заповіт такий святий,
Та хто ж здійснить його, не знаю.

ЩЕ НІБИ ЛЮДИ

Ніхто не зна, чи є ще в нас Святині.
Все продають, і ми продатись згодні.
Ні - ми не гнані! Ні - ми не голодні!
Ще ніби люди, та уже як свині.
То не Ісуса мовчки ми розп'яли -
То в собі Бога на віки убили,
І Божий трон в душі посів Диявол,
І скинути його навряд чи стане сили.
І будуть в нас підкошуватись ноги,
І будем все хапати до нестями -
І виростуть, як в нього, чорні роги,
І всі нараз ми станемо з хвостами.
Бо продали, бо зрадили Святині,
Бо Заповіді Божі розтоптали,
І що ж натомість, що взамін дістали?
Ще ніби люди, та уже - як свині!

ХТО ДАВ ЖИТТЯ...

Не лихословмо на батьків,
У маму брудом не кидаймо -
Одне лишень запам'ятаймо:
Крізь них безсмертя йде з віків.
Йдуть покоління ніч і день,
Мов хвилі в дикім океані:
Ті - скелі рушать нездоланні,
Ці - розбиваються упень.
Але встигають народити
І вічний цей круговорот,
І нас, а з нами і народ,
Що здатен Господа хвалити.
Отець і син - святий союз.
Дитина й мати - це ж ікона!
І в світлі Божого закона
Нема святіших, певно, уз.
Хоч ми - як пагони з пеньків! -
Самі до сонця рвемся вгору,
Та з дня Святого Договору
Несхитна шана до Батьків.
Хто дав життя - святий, як Бог.
Бо через нього сам Владика
Тим першим писком, першим криком
Безмежний виповнив чертог.
На те Він - Бог!

ЛЮБОВ ВЕЛИКА...

Не перелюбствуй, не гріши!
Заради ницої хвилини
Не зраджуй жінки і дитини -
За це заплатиш ти щоднини
Розтлінням тіла і душі.

Любов велика як одна.
Немов життєва свічка біла,
Що ясно так палахкотіла,
Та не погасла, не згоріла,
А в світло вилилась до дна.

Тож вічна вірності краса -
Вона і в дітях не згасає,
В колисці кожній воскресає,
Вона й на старість серце крає,
Як сива жінчина коса.